Образ мира в тексте и ритуале - Страница 100

• Предыдущая
• 100 / 237
• Следующая

Этот текст, озаглавленный «Велики куабетац» (об этом названии см. [Раденковић 1996а: 66]); по сообщению информатора, «молитвенно произносится над умирающим».

Любопытную параллель к этому хорватскому тексту составляет западнобелорусская (гродненская) «легенда», приводимая П. В. Шейном в качестве комментария к «стандартному» песенному числовому тексту (с библейскими толкованиями и возвратной структурой), который, по сообщению собирателя, исполнялся по вечерам на супрядках и в праздники, а также «распевался над покойником». Согласно этой легенде, вопросы задает черт (шатан), а отвечает на них «маленький хлопчик»:

Вышоў, кажа, одзин вечар маленький хлопчык на двор… аш бачыць на поветру (на воздуху) шатан лециць – з рогами, ў плащэ и невинную душу несе, котора вельми надто крычала и до Пана Бога и Матки Боской волала. Так тэты хлопчык упаў на колени и давай хрысьцица да Богу молицца. Перахрысьцыў ён, ведомо, и шатана, – так шатан зарас остановйўся и кажа: хлоп! скажы ты мне: «што гэто значыць – одзин?» – Ён и давай ему спеваци аш до двинаццаци… [Шейн 1893: 633].

В хорватской быличке объединены сюжеты [СУС: 811*] («Отдай, чего дома не оставил») и [СУС: 812*] = АА 812 В («Запроданный спасается: отвечает на вопросы черта, что есть один, два, три и т. д.»), однако вопросы задает не черт, а ангел, а отвечает дитя. Совсем иной характер ответов в восточнославянских (украинских и белорусских) былинках с аналогичным сюжетом. Они, как правило, полностью свободны от библейских мотивов и толкуют числа (не более девяти, а иногда всего три-четыре) на основе вполне житейских представлений. Человек не может или не хочет отдать черту одолженные у него деньги (или кабанов, свиней, коней) и прогоняет его толкованием чисел, отвечая на вопросы черта (или за него это делает Бог, попросившийся на ночлег странник, солдат и т. д.). Вот несколько образцов таких толкований:

…коло опівночі, прилітаєт чорт під вікно і питаєт: «кто єсть в хаті?» А старець одзиваєтся: «один так як одного нема». Питаєтся чорт: «а два?» Старець одказує: «вдвох добре молотити». – А три? – Втрох добре в дорогу їхати. – А чотирі? – Чотирі чоловік колисі мав, то свій віз має. – А пъять? – Пъять чоловiк дівок мав, то свої вечерниці мав. – А шість? – Шість кабанів чорт мав, бідному чоловікові дав і на вічне відданнє пропало. – Чорт розсердився, зірвав верх з хати і полетів… [Драгоманов 1876: 57].

А що один дуб на степу? – То не лiс! – А що два? – Двоє очей у лобi – то, здаєцця, не калiка! – А що три? – Бог, Петро и Павло – то й три! – А що чотирi? – Четверо колiс – то й вiз! – А пъять? – Пъять пальцiв на руцi, то, здаєцця, не калiка! – А що шiсть? – Шiсть волiв у плузi: иди, та й ори! – А сiм? – Сiмак лошак – сiдай, та йiдь! – А що вiсiм? – Вiсiм дiвок – то й танець. – А що девъять? – Гнав чорт девъять кабанiв – и оддав бiдному чоловiковi на процент <…> Ну, правда твоя, – сказав чорт, – твойi кабаны! [Рудченко 1870: 26].

Здоров тоби, одын! – Одному худо жыть. – Здоров тоби, два. – У двох посидаты та добре балакаты. – Здоров тоби, тры! – У трёх за цип та на тик, добре саме молотыты. – Здоров, чотыри! – Четверо пид возом колись, то добре було йиздиты. – Здоров тоби, пьять! – Було у чоловика пьятеро дочок, свойи досвиткы, добре було спиваты. – Здоров тоби, шисть! – Було у чоловика шисть пар волив, то добре було ораты. – Здоров тоби, сим. – Було у черта семеро свыней, та я й ти забрав [Манжура 1890: 128].

Шчо йиден? – Ги ни йиден! – отповiдат. – А два? – Ги йиден. – А три? – А три добре. Два бы молотили, а йиден бы трйас солому. – Ах, – мовит, – працеко мойа, кiлькас пропала даремно. I пiшоў. [Гнатюк 1902: 113].

Ну, будем говорити деўйать питань… Шчо йи йиден? – Той відповідайи, кажи: Йиден так йак ньіц. – А він питайи сьи: А шчо йи два? – Той кажи: Два хлопцьі то йи добра компаньійа (а ґазда спит, ньіц ни знайи). – Питайи сьи дальі: Шчо йи три? – А він кажи: Три хлопцьі добри бйи. – Питайи йиго: Шчо йи штири? – А він кажи: «Штири колесьі, добрий віз. – Питайи йиго: Шчо йи пйить? – Той кажи: Пйить дьівок, то йи свойі вичирницьі. – Питайи йиго: Шчо йи шість? – А він кажи: Шісьть вольіў йи свій плуг. – Питайи йиго: Шчо йи сьім? – Кажи, жи сьім хлопцьiў, то йи свойа віна. – Питайи йиго: Шчо йи вісьім? – А він кажи, шчо вісьім оборогіў, то йи свій хльіб. – Питайи йиго: Шчо йи деўйить? – А він кажи: Йа диўйитий ангел віт Бога, а ти, чорти, шчизай гет [там же: 206].

Йеден? – Йеден йес пришол, йеден іт. – Два? – Йедна драга, другий ти. – Три? – Што три баби знайут, ниґда не затайат, ўсе на сьвіт вийаўйат. – Штірі? – Хто ма штірі колеса, ма цьілий віз. – Пйат? – Хто ма пйат дьівок, велику старіст ма. – Шіст? – Хто ма шіст воли, може з йедним плугом і з йедном бороном за нима такой боронити. – Сьім? – Хто ма сьім синіў, хоць кому сьа може до польа заставити. – Вісем? – Хто ма вісем волиў, може з двома плугами орати. – Деўйат? – Хто ма деўйат веприй, може каждий день солонину йісти… I пошол дьабол пречь [там же: 6].

Одно сонце на небi, двоє очий, троє трійцьи у церкві, чотири коліс у возі, пйить палців, шеста долоньи, сім братів йик си бют най си осьмий мiшьиє, девйить вепрів вігулив у дурньи… [Шухевич 1908: 135].

…приходит пiд вiкно чорт i питаєся: «А що, є ти вдома?» Той каже: «Є!» – «Ну що, – каже, – що – перше слово?» – «Господь Бог!» – каже: «Друге – син божий, трети – Тройця свята, четверти – штири колисi в возi, п’яте – п’ять пальцiв в руцi, шесте – шiсть волiв в плузi, семе – дав чорт на виплат сiм кабанiв, вiк вiком пропали!» – Той тогди, як кинув кошiль грошi[й] через вiкно, засипав пiв хати i каже: «На! Розживайся!» [Левченко 1928: 32].